В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска
Перекресток цивилизаций
Другие диалоги:

ПЕРСПЕКТИВИ РЕЛІГІЇ В XXI СТОЛІТТІ

Версия для печати
12 июл 2012 года

Ми значно краще зможемо розуміти перспективи матеріального світу, коли будемо досліджувати сферу ідеального. Ми більш передбачувано зможемо будувати план іманентного, коли будемо розуміти його зв’язок з трансцендентним.

Релігія як соціальний феномен зберігає в собі найтриваліший досвід людства в роботі з ідеальними уявленнями про світ та трансценденцією, зокрема з трансцендентними за своєю суттю мотиваціями до життя та праці.

Релігія це не просто віра в бога, як зазвичай вважають собі більшість християн, іудеїв чи мусульман. Релігія це форма свідомості, що обумовлена вірою в надприродне, з позиції якого осягаються пропоновані шляхом одкровення моральні норми, відбувається об’єднання людей в церкву, здійснюються обряди та культові дії.

В цьому сенсі віра в надприродне не обов’язково є вірою в Бога. Наприклад, в буддизмі, даосизмі чи конфуціанстві Бог як поняття відсутній, а надприродна позиція, з якої здійснюється удосконалення духу, існує.

Коли ми говоримо про перспективи релігії, то маємо на увазі зовсім не перспективи, наприклад, християнства. Ми маємо на увазі перспективи релігії як такої, тобто, з точки зору людства, — перспективи всіх релігій: і впливових і маловпливових, і древніх, і нових, і майбутніх, які ще можуть з’явитися.

Відтак нас найбільше будуть цікавити відповіді на питання: 1) Чи можливе виникнення нової світової релігії; 2) Навіщо потрібна релігія і чому зараз релігія втрачає свій вплив; 3) Процес секуляризації збережеться чи можливий ренесанс релігії як форми свідомості; 4) В чому суть та яка перспектива нових релігійних рухів; 5) Яка перспектива християнства; 6) Яка перспектива православ’я взагалі і в Україні зокрема.


Чи можливе виникнення нової світової релігії?

Світовими вважаються релігії, які мають розповсюдження по всьому світу. Таких релігій три: християнство, іслам, буддизм.

Згідно з даними Вікіпедії, яка посилається на дослідження «Status of Global Mission, 2011, in Context of 20th and 21st Centuries», кількість прихильників релігій та атеїстів у світі виглядає у відсотках до населення Землі так: християни - 2,31 млрд. (33 %); мусульмани - 1,58 млрд. (23 %); іудеї - 15 млн. (0,2 %); сповідуючі індуїзм - 0,95 млрд. (14 %); буддисти - 0,47 млрд. (6,7 %); сповідуючі традиційні китайські релігії - 0,46 млрд. (6,6 %); сикхи - 24 млн. (0,3 %); послідовники місцевих вірувань - 0,27 млрд. (3,9 %); не релігійні - 0,66 млрд. (9,4 %); атеїсти - 0,14 млрд. (2 %).

Відтак світові релігії охоплюють 4,36 млрд. людей або 62,7% населення нашої планети.

Історія світових релігій налічує тринадцять століть (іслам), дві тисячі років (християнство) і дві з половиною тисячі років (буддизм).

Виникнення нових світових релігій могло би відбутися скоріш за все з уже існуючих несвітових релігій шляхом їхнього поширення по світу. Виникнення світової релігії з якогось нового релігійного руху є малоймовірним.

Інакше кажучи, соціально-структурна динаміка масової свідомості має свою інерцію. Відтак, для поширення будь-яких ідей в різних культурах необхідний час. При цьому, релігія це не просто якась раціональна ідеологія, аргументи якої приймаються на віру дуже швидко, але і так само швидко спростовуються, якщо вони перестають відповідати дійсності. Релігія – це система трансцендентних ідей, яка сприймається на віру в соціальному плані досить повільно (протягом століть), але так само ж повільно йде і вивільнення від неї.

Отже можна стверджувати, що нової світової релігії протягом XXI століття не з’явиться у тому випадку, коли світ буде продовжувати розвиватися без планетарних криз чи катастроф. Тільки загальнопланетарна криза, яка призведе до катастрофічних наслідків, чи яка-небудь космічна катастрофа можуть зумовити виникнення нової світової релігії за такий історично короткий проміжок часу.


Навіщо потрібна релігія і чому зараз релігія втрачає свій вплив

З точки зору кожної релігії, необхідність релігії, чи краще сказати віри, полягає у духовному вдосконаленні кожного віруючого зокрема і людства взагалі.

Водночас, з точки зору цивілізаційної антропології, релігія це найважливіша форма масової свідомості для зародження та розвитку цивілізацій, яка формулює складні мотивації до життя та праці, пов’язуючи індивіда і суспільство у стійку історичну цілісність.

Саме складність системи мотивацій, яка зберігається у всіх впливових релігіях, зумовлює спосіб їх отримання людьми з авторитетних джерел через віру до пророка, месії, просвітленого безпосередньо чи до текстів, які це доносять опосередковано.

Аргументація мотивацій виглядає складною навіть зараз, коли нарешті наука почала досліджувати їхні структуру та зміст. Найбільш простою формою засвоєння таких мотивацій виглядала віра і завчання їх як інструкцій до дій по духовній орієнтації колективного життя та праці.

При цьому, спосіб поширення релігії як системи ідеальних уявлень та трансцендентних по своєму змісту мотивацій через соціальний зв’язок людей у релігійній практиці є більш важливим, ніж питання про походження змісту релігії. Для цивілізації має значення, що система релігійних ідей та настанов працює в історичній ретроспективі та футурологічній перспективі. А те, звідки походять такі ідеї, — від інтелектуала-пасіонарія чи посланця Бога, — для цивілізації має набагато менше значення.

Зверніть увагу, що відповідь цивілізаційної антропології про те, навіщо потрібна релігія, принципово відрізняється від відповідей самих релігій. Релігії в центр уваги ставлять особисте духовне вдосконалення та особисті мотивації, по відношенню до яких церква – лише засіб підтримання цього процесу. Цивілізаційна антропологія в центр уваги ставить якраз загальну мету виживання та розвитку цивілізації, по відношенню до якої релігія виконує функцію поширення складних індивідуальних мотивацій у формі соціалізації їхнього змісту.

У зробленому автором дослідженні з точки зору цивілізаційної антропології http://lit.lib.ru/d/dacjuk_s_a/text_0050.shtml#_Toc309206615 основних релігій (християнства (католицизму, протестантизму та православ’я), ісламу (сунізму та шиїзму), іудаїзму, конфуціанства, буддизму, індуїзму, релігій кочівників (гуннів, монголо-татар, тюрків-узбеків)) було показано існування п’яти трансцендентних змістовних структур релігії:

1) призначення життя за його межами (тімос);

2) подолання самості через існування інших людей (етос);

3) подолання примітивного виживання і зосередження життя на інших його смислах (вівос);

4) подолання обмеженості індивідуального життя через продовження роду (генос);

5) подолання очевидності і пошук трансцендентного (трансус).

З XVII століття наука починає витісняти релігію з інтелектуальної сфери життя. Тобто релігія як домінуюча форма масової свідомості починає втрачати свій переважаючий вплив на користь науки.

Розвиток природничих наук досить швидко витіснив релігію з тієї сфери масової свідомості, яка опікувалася ідеальними уявленнями про світ, залишивши їй сферу морального нормування суспільства. При цьому, незначний розвиток гуманітарних наук досить довго, ще до початку ХХ століття, дозволяв існувати ситуації інтелектуальної конкуренції релігії та науки. Розвиток гуманітарних наук та масштабні соціальні експерименти в ХХ столітті поступово витісняли релігію з її сфери моральних орієнтацій індивіда задля суспільного життя, які дозволяють відтворювати цивілізацію.

ХХ століття показало, що за раціональні ідеології люди можуть вмирати не гірше, ніж за релігійні переконання (у релігії відібрано тімос). В другій половині ХХ Лефевр сформулював базові уявлення про рефлексивну етику, і стало зрозуміло, що нарративна (оповідальна) етика релігії більше не працює (в релігії відібрали етос). Інститут психіатрії, який з’явився і значно розвинувся за ХХ століття (він починався з психоаналізу і зараз має безліч інших форм), поставив на потік виробництво смислів життя (в релігії відібрали вівос). Безліч трансцендентальних теорій і практик склали релігії конкуренцію в сфері подолання очевидності і пошуку трансцендентного (в релігії почали відбирати трансус). Так наука в цивілізаційному плані витіснила релігію з її традиційних сфер впливу.


Процес секуляризації збережеться,
чи можливий ренесанс релігії як форми свідомості?

На кінець ХХ століття наука і ліберальна демократія як ідеологія її державного існування змушені були констатувати і свої досягнення, і свої катастрофічні прорахунки. Як ви вже помітили, в переліку заміщення трансцендентних структур релігії відсутня одна з них. От вона і є катастрофічним прорахунком науки та ліберальної демократії. Це — генос, тобто система мотивацій до продовження роду. Відтак генос — це „золота акція” сьогоднішніх релігій. Останній і її найважливіший бастіон. Але давайте поглянемо на стан інших трансценденденцій, де релігія була витіснена.

Ліберальна демократія принесла окрім економічних та політичних досягнень і значні викривлення релігійних трансценденцій – життя є більшою цінністю, ніж будь-які можливості за його межами (спотворений тімос), відносність добра та зла у сучасному світі (спотворений етос), винятково споживчі мотивації до життя, поширення культу легковажного задоволення як єдиного його смислу (спотворений вівос), ідеологія „чайлдфрі” та демонстративний „гомосексуалізм без опіки над дітьми” (спотворений генос), наркоманія та практикування різноманітних «змінених станів» як способи осягнення трансцендентного (спотворений трансус). Все це – ганебні явища саме наукового раціонального способу буття людського роду.

Чи можливо подолати ці викривлення за допомогою релігії? Навряд чи. Релігія сама значним чином піддалася всім цим викривленням. Мова йде не про священиків релігій, які піддались всьому цьому, а про змістовну неспроможність заперечення раціональної аргументації на рівні релігійних догм. Створена раціональна ідеологія, яка має безсумнівні досягнення, але і має ряд важких проблем, може бути подолана лише більш новою формою масової свідомості, якій ні релігія, ні наука не зможуть опиратися.

Ренесанс релігії неможливий, як неможливе і подальше монопольне існування науки в масової свідомості. Сьогодні ми стаємо свідками появи принципово нової форми суспільної свідомості, яка вже буде четвертою історичною формою після міфології, релігії та науки — конструктивізму.

Причому конструктивізм в цій загальноцивілізаційній кризі може навіть виступити тимчасовим попутником релігії у справі обмеження та знищення спотворених форм структури трансценденцій, які були наведені вище. Особливо важливим для спільної дії конструктивізму та релігії є сьогодні відвернення небезпеки утилітаризації життя та його детрансцендентації, які запровадила ліберальна демократія, що зрештою і призвело до поразки трансцендентної структури геносу (демографічний спад населення людства).

Що ж стосується продовження людського роду, то конструктивізм бачить причину проблеми демографічного спаду населення економічно розвинутих країн зовсім в іншій площині. Людство, особливо в розвинених країнах, несвідомо відчуло, що його вже забагато. Це несвідоме відчуття зумовлює зниження народжуваності в розвинутих країнах. Щоб відновити стрімку народжуваність, потрібні нові горизонти експансії, новий фронтир.


В чому суть та яка перспектива нових релігійних рухів?

В науковому розумінні нові релігії називаються «нові релігійні рухи», при цьому відбувається уникнення негативно зафарбованих понять «секта» чи «культ».

У другій половині ХХ століття створення нових релігійних рухів значно зростає. Цьому зокрема сприяє економічний розвиток після другої світової війни, поява доступної загальносвітової транспортної інфраструктури, зростання впливу засобів масової інформації та поява інтерактивних засобів комунікації.

Водночас найбільш масові релігійні рухи, що народжуються, доволі рідко несуть нові принципові змісти. Окрім того, ці найбільш масові релігійні рухи так чи інакше співвідносяться з уже існуючими релігіями.

Існує багато типологій нових релігійних рухів. Найбільш компактна з них, на наш погляд, типологія Рональда Енрота: східні містичні групи; псевдохристиянські групи; духовно-психологічні групи і групи самовдосконалення; еклектичні та синкретичні групи; парапсихологічні, окультні і астральні групи.

З точки зору цивілізаційної антропології, духовно-психологічні групи і групи самовдосконалення, а також парапсихологічні, окультні та астральні групи не можуть вважатися повністю релігійними (вони псевдорелігійні), оскільки з усієї трансцендентної структури релігії вони, як правило, працюють лише з вівосом та трансусом, тобто це здебільшого є полегшений варіант релігії, який добре продається на комерційному ринку. Справжні релігійні рухи лише ті, які працюють з усією трансцендентною структурою релігії.

Навряд чи потрібно розглядати всі нові релігійні рухи. Ми зупинимося лише на найбільш масових та найбільш проблемних сучасних релігійних рухах, що виникли в другій половині ХХ століття та становлять цікавість для цивілізаційної антропології.

Церва об’єднання, заснована Мун Сон Меном в 1954 році в Сеулі (Південна Корея), з часом поширилися на країни Азії, Європи, Америки, Африки та Австралії. Основа доктрини релігії викладена в „Божому принципі” і є синкретичним поєднанням християнства (католицизму), п’ятидесятництва, ієговізму, шаманізму, містицизму, окультизму. Розвиток науки та релігії визнається необхідним для духовного та фізичного розвитку людини. Основою релігійної практики є створення сімей на чолі з Богом: 1) створити сім’ї на чолі з Богом, які стануть основою морального та здорового суспільства; 2) створити єдину сім’ю людства, в основі якої любов Бога, сім’ю, в якій не існує расових та національних кордонів; 3) створити суспільство на чолі з Богом, яке переймається суспільними проблемами.

В найбільш відомій книзі, що досліджує цей релігійний рух і зокрема процес навернення до віри, Айлін Вартан Баркер намагається довести, що віруючі приходять до церкви добровільно, без примусових методів.

З точки зору цивілізаційної антропології, цей релігійний рух надає науці релігійне визнання і просуває трансценденцію геносу для людства, тобто намагається, по-перше, скорегувати індивідуалістичну суть християнства в бік більш вираженої суспільної проблематики та вирішити демографічні проблеми розвинутих в економічному плані країн.

Релігійний рух Раджніша був започаткований Бхагаваном Шрі Раджнішем (Ошо) в 1969 році. З 1969 року по 1989 рік Ошо надиктував біля 600 книг, які є основою його вчення. Зміст вчення є синтетичним поєднанням тантризму, йоги, даосизму, суфізму, дзэну, хасидизму, іудаїзму, мусульманства, індуїзму, буддизму, джайнізму. Ошо говорив: „Я — несистемний, анархічний потік, я навіть не особа, просто деякий процес.” Ерудованість Ошо в його книгах просто вражає. До того ж, книги викладені простою зрозумілою мовою.

Послідовники Ошо є практично в усіх країнах світу. Водночас ставлення до цієї релігії є доволі суперечливим, особливо з огляду на застосований у 1984 році біотерористичний акт, який фактично підірвав репутацію релігії, оскільки Ошо мав конфлікт з владою США та був висланий за межі країни. Окрім того, дослідники його вчення звертають увагу на ту обставину, що Ошо жив у розкоші, був дуже публічним і використовував сучасні технології комунікації та піару.

З точки зору цивілізаційної антропології, вчення Ошо є ні чим іншим, як спробою синтезу релігій. При цьому саме такий синтез дозволяє побачити його головну проблему – синтетичне об’єднання змістів релігії сприяє поширенню ідей різних релігій, водночас знижуючи цивілізаційний потенціал трансценденції, яка закладена у кожну релігію.

Найбільш відомими проблемними релігійними рухами в другій половині ХХ століття є два. Перший – це «Храм Народів», заснований Джеймсом Уорреном «Джимом» Джонсом у 1955 році в Індіанаполісі. Цей релігійний рух відомий тим, що 18 листопада 1978 року було здійснено колективне самогубство 918 його членів через конфлікт з представниками влади.

Другий проблемний релігійний рух — це Аум Сінрікьо, створений Сьоко Асахарою в 1987 році. Він став відомий після того, як 20 березня 1995 року його представники здійснили в токійському метро масову атаку з використанням газу зарін, від якої загинуло від 10 до 13 чоловік і більше 5000 отримали важке отруєння. Причиною цього та непоодиноких інших терористичних актів був конфлікт з владою.

В Україні в 1990-1991 роках Мариною Цвигун та Юрієм Кривоноговим було засновано Велике Біле Братство. Марина Цвигун (Марія Деві Христос) оголосила себе Дівою Марією, живим втіленням Христа. 10 листопада 1993 року члени Братства зробили спробу захопити Софійський Собор, після чого лідерів Братства затримали і засудили до ув’язнення.

Можна стверджувати, що держава та великі корпорації в союзі з наукою та ідеологією ліберальної демократії все ще мають монополію на «промивання мізків» за допомогою ідеологізованих засобів масової інформації. Новий релігійний рух, навіть якщо він використовує досягнення науки та сучасні технології комунікації та піару, може робити це тільки до тих пір, поки це не вступає в конфлікт з державною владою. На боці державної влади, як правило, виступає та чи інша офіційна релігія цієї держави.

Окрім того, в другій половині ХХ століття ідеологічна конкуренція нових релігій та офіційних ідеологій, а також розвиток психіатричних практик призвели до появи двох типів послуг — депрограмування (система жорстких заходів з метою виведення людини з релігійної чи політичної організації) та консультування по виходу (більш м’яка форма виведення людини з релігійної та політичної організації за її добровільної згоди).

Основою цієї діяльності, яка може виконуватись як державним інститутом, так і комерційною організацією на замовлення, є визнання та підтвердження факту контролю свідомості з боку релігійної організації, а також можливість та наявність засобів виведення свідомості людини з-під такого контролю.

Цікаво, що в останні роки з’явились стихійні спроби виведення масової свідомості з-під контролю офіційної ідеології. Однією з таких технологій є поширюване в Інтернет явище демотивації (різноманітні сайти з назвою «Демотиватори»).

Зрозуміло, що кожен новий релігійний рух має слабший вплив та менші ресурси для посилення такого впливу, ніж держава. Водночас сила будь-якої релігії неспівставна з силою держави, бо вона інакша. Суть сили релігії у виконанні цивілізаційних функцій. Можна придумати будь-яку релігію, але вона отримає масову підтримку лише тоді, коли буде вирішувати якісь цивілізаційні проблеми.

Перспектива ж сучасних нових релігійних рухів, спрямованих на отримання впливу ще за життя ініціатора, виглядає невтішною: або вони будуть інтегровані в уже існуючі релігії, або вони матимуть тимчасове маловпливове існування, і зрештою відбудеться їх саморуйнація після смерті ініціатора такого руху.

Всі розглянуті вище нові релігійні рухи появилися і здобували собі прихильників ще до масового впровадження Інтернет в наше життя. Сьогодні Інтернет, і особливо його соціальні мережі, стали важливою формою суспільної комунікації, яка в багатьох випадках замінює собою традиційну психотерапію для тих людей, які витрачають дуже багато часу в Інтернет. Наскільки Інтернет може виконувати функції релігії як релігійна соціальна мережа нового типу, про це ще говорити рано. Хоча цей процес інтенсивно відбувається прямо на наших очах, нові впливові Інтернет-пророки ще не з’явилися.

При цьому новий впливовий релігійний рух все-таки можливий, якщо він значно випереджатиме час у своїх ідеях, тобто намагатиметься відповідати на цивілізаційні виклики, які ще тільки з’являються на горизонті людської цивілізації. Це означає, що релігія, розпочата її ініціатором, не буде мати серйозного впливу протягом його життя.


Яка перспектива християнства?

Перспектива християнства як найбільш масової світової релігії, що розповсюджена в найбільш розвинених країнах, виглядає маловтішною з огляду на перспективи релігійної свідомості взагалі, але досить непоганою на найближчі десятиліття в порівнянні з іншими релігіями.

Варто сказати, що ісламізація поки що відбувається більш швидкими темпами, ніж християнізація. Чи збережеться така обставина, чи християнізація знову відновить темпи свого поширення, залежить зокрема від того, наскільки християнство виявиться гнучким, зокрема в часи нинішньої світової кризи.

Одним з можливих процесів посилення впливу християнства може стати екуменізм (об’єднавчий процес для християнських церков), що ставить за мету посилення впливу християнства, опір секуляризації і напрацювання загальнохристиянської соціальної програми.

Що ж до соціалізації християнства, то це означає появу зазвичай слабко вираженої в християнстві єдиної соціальної доктрини. З соціальної точки зору — якщо католицизм і протестантизм, католицизм і православ’я попарно, хоча і конфліктно, але поєднуються, то православ’я і протестантизм є принциповими антагоністами і поєднані бути не можуть.

Соціальна ж програма людства, як така, вже давно є прерогативою науки, тобто наука має іншу структуру своєї трансценденції – соціс (влаштування соціального життя), орбіс (влаштування світу), археос (вплив минулого) і футурос (вплив майбутнього)). Соціальність є доволі динамічною, а тому вона не може породжувати стійкі соціальні трансценденції, що могли би бути включені в релігійний контекст як сталі заповіді.

Екуменізм як змістовний процес неможливий без свого пророка. Причому цей пророк має бути пророком нового типу – який реагує не на виклики сьогодення, а на виклики майбутнього. Інакше кажучи, потрібний інноваційний екуменізм.

Що може бути основою інноваційної екуменізації християнства, який є порядок денний екуменічного пророка? Вочевидь це конструктивні трансценденції для людства. Наприклад, пропонований конструктивізмом трансцендентний горизонт космеос (космічна експансія людства) виглядає викликом для християнської релігії – як християнство може поширюватися за межами планети Земля: у вигляді якоїсь окремої конфесії чи екуменічно? Друга конструктивна трансценденція — ксенос: у якості кого християнство сприймає інших (чужих), тобто прибульців, чи може бути прибулець (нелюдь) ближнім. Третя і четверта трансценденції показують ставлення християнства до меж світу – віртус (технологічний вплив віртуальності на світ) та екстрас (технологічний вихід в позасвіт) – як до цього ставиться християнство?


Яка перспектива православ’я взагалі і в Україні зокрема?

В наш час глобальних транспортних інфраструктур та телекомунікацій жодна релігія не може існувати ізольовано. В цьому сенсі всі релігії світу в ХХ столітті опинилися в ситуації жорсткої конкуренції за свідомість віруючих.

Традиційний підхід до сповідування релігії (релігія це релігія моїх батьків, це офіційна релігія моєї держави) поступається місцем ситуації вибору релігії. Наявність пропозиції великої кількості нових релігій та псевдорелігійних вчень робить ситуацію вибору релігії конкурентною. Цій конкуренції намагаються опиратися церква офіційної релігії кожної держави та значно рідше сама держава.

В конкуренції між християнською релігією і іншою релігією християнство все ще може вигравати, особливо якщо воно є культурною традицією країни народження людини. Але в конкуренції між православ’ям і протестантизмом чи православ’ям і католицизмом православ’я дуже часто програє.

Причина цього програшу – в самій основі призначення конфесії: «недоторканно зберегти початковий довірений церкві заповіт віри... нічого до того не додаючи і нічого від нього не забираючи». Така позиція є доброю в ситуації місіонерського розповсюдження християнства всередині процесу територіальної експансії, яка мала місце свого часу в Росії. Але така позиція є поганою в ситуації кризового світу.

Православ’я навряд чи може бути реформоване з огляду на відсутність серйозного теоретичного богослов’я, де традиційно найсильнішою є католицька теологія. Православ’я навряд чи зможе бути добре соціалізованим в державі з огляду на відсутність соціальної практики роботи зі структурами громадянського суспільства, як це реалізовано в протестантизмі. Сильна сторона православ’я — наявність старців як неперервної традиції живого духовного зростання — вже давно втрачена.

Православ’я дуже погано пристосоване до кризового світу і нічим іншим, ніж християнським моралізаторством займатися не вміє. Православ’ю немє чим заохотити сучасних людей, бо воно здебільшого не сприймає сучасний світ і не може витримати конкуренції ні з телебаченням, ні з наукою, ні з новітніми релігійними рухами та псевдорелігійними практиками.

В засобах масової інформації України православні церкви різних конфесій відомі здебільшого своїми конфліктами на економічному та політичному підґрунті. Якогось особливого ідейного змісту православні ієрархи в масову свідомість не несуть. Значно більший ідейний вплив в Україні має греко-католицька церква, яка за кількістю прихожан поступається православним церквам (46% віруючих українців є православні Московського патріархату, 22 % – православні Київського патріархату, 10% – греко-католики, 3% – протестанти, 2% – католики, 2% – мусульмани).

Побачити християнську перспективу православ’я можливо лише всередині інноваційного екуменічного процесу. Чи може тут Україна запропонувати щось? Чи можливі екуменічні пророки нового типу в Україні? Де ви пророки?

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Материалы по теме
Зал периодики

РПЦ объявила войну Киеву, или почему Украине необходимо решить религиозный вопрос

Политическое православие

Кому прислужує верхівка київської філії «сталінського патріархату»?

Які герої нам потрібні?

Архиєпископ УАПЦ Ігор: Церква не повинна перетворитися на експонат середньовічної культури

Восьмилетка духовности

Новые тренды религии в 2015 году

Московська патріархія скаженіє, бо я руйнував основи «Русского мира» - отець Віктор Бедь

Духовные войны

Релігійні репресії на Донбасі і Московський патріархат

У Криму й на Донбасі переслідують всіх вірян, окрім УПЦ (МП) – правозахисники

Путін і РПЦ супроти України. Відверта брехня і агресія

Новый Каин

Московські попи агітують проти мобілізації

На месте — стой!

УПЦ перед выбором и выборами

Складається враження, що нехтування законом - улюблений спорт українців

Памяти Блаженнейшего

Стали відомі імена двох можливих наступників митрополита Володимира - ЗМІ

Филарет написал письмо Кириллу: Вы должны говорить правду

Москва підготувала схему розколу Української православної церкви (МП)?

Українське лінивство

Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть…

«Украинский мир» против «русского»

В Крым и Донецк РПЦ принесут на штыках

Дорога одна, да обочины разные…

УПЦ МП: связь с Москвой ослабевает

Церква і революція

«Церковь не может изменить природу брака»

Священники молят майдан о мире

Зачем сеют ветер?

Лист Мінкульту є спробою взяти під контроль «релігійний фактор»

Церковная спецслужба

Глава УГКЦ: "Ми думали, що час, коли переслідували церкву, вже давно минув"

Москва прислала нового митрополита. Может, и президента нового пришлет?

Поза мурами храмів

Исламский фундаментализм проникает в Центральную Азию

Віктор Єленський: «Релігія повертається в українську політику, але це не означає, що вона з’єднується з народним життям»

Религия Майдана

Религиозная разность Европы и России

Сказка о халифате и правда о терроризме

Экуменизм снизу

Мечтает ли церковь об андроидах?

Отмытой мздою душу не отмоешь

Иларион, Франциск и «христианское христианство»

Церковь дирижирует "симфонией этносов"

Папа Бергольо: «Христос хочет выйти из церкви»

Салафизм: этносоциальная основа и перспективы

Про культуру особи і культуру народу

Становится ли Россия мусульманской?

 

page generation time:0,156