В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Европейская перспектива Украины становится все более размытой, как бы ни хотели радужно и обнадеживающе представить наше будущее украинские руководители. И не только потому, что экономический и территориальный потенциалы Украины существенно пострадали за последнее время, реформы проводятся весьма вяло и неэффективно, и вот уже год как идет война, истощающая и без того не богатый бюджет страны.

Еще год назад Украина претендовала на роль моста между Западом и Востоком, транзитного государства, субъекта вхождения в евро-экономику в качестве равноправного партнера, участника разделения труда. Однако сегодня страна выбита из намеченной колеи, и основная ось внешней политики нашего государства находится не в экономической плоскости, а в плоскости восстановления территориальной целостности под эгидой и, что уж греха таить, на чужие деньги …

Ни для кого не секрет, что Украина, пребывающая в состоянии продолжающейся войны с РФ, выглядит для многих политиков ЕС как «черная дыра», требующая колоссальных денежных вливаний и пока сохраняющая статус проблемного государства, как бы нам ни хотелось с этим поспорить. А это означает сохранение еще и продолжительной зависимости нашей страны от более сильных геополитических игроков.

Европейская перспектива Украины становится все более призрачной еще и потому, что ЕС в качестве политического (и тем более геополитического) объединения оказался на поверку не столь продуманным и перспективным проектом. Лишь за последний год европейцы всерьез начали задумываться о формате и геополитических конфигурациях своего будущего, особенно после экономического кризиса, участившихся проявлений деконсолидации Евросоюза, и на фоне отсутствия четкого видения будущего.

Долгое время запущенный после Второй мировой войны маховик объединения приносил европейским странам дивиденды и на фоне роста благополучия, Европейский союз выглядел носителем настолько перспективной и универсальной идеи, что именно на этой, европейской платформе должно было строиться и строилось пространство Большой Европы. Но даже если допустить, что цивилизация не обязательно может быть «основана на общем желании достигнуть чего-то лучшего, но, скорее на исключении и табуировании зла. В исторических терминах Европейский союз - защитная реакция на террор и ужас. И сообщество существует не ради блага, а против зла» (А.Глюксман). Приходится констатировать, что государства-члены ЕС оказались не в состоянии сформировать объединенный фронт против внешних угроз и решения внутренних и внешних проблем Европы в глобализирующемся мире.

Кроме того, резко изменились отношения между Евросоюзом и Российской Федерацией. Именно за прошедший год поставлен крест на проекте «Большой Европы от Лиссабона до Владивостока», который также позиционировали как «проект Европы от Атлантики до Урала», где роль РФ была если не главной, то уж, как минимум, ключевой.

В то же время, на геополитическую арену вышли два «тяжеловеса», предложившие ЕС свое видение будущего – США, с проектом «Трансатлантического торгового и инвестиционного партнерства», и КНР, с проектом «Большого шелкового пути» - от Дублина до Гонконга. Идет очень серьезный торг, и выбор Европой еще не сделан. Но в любом случае он будет определяться конфигурацией, экономическим потенциалом и составом того Европейского союза, который нам только еще предстоит увидеть.

Более того, как бы Украине ни хотелось, но новые экономические отношения с ЕС наша страна еще только начинает создать. Также как и перед Европой стоит задача пересмотра целей и роли «Восточного партнерства» в общеевропейской конфигурации. А, учитывая пассивную и зависимую позицию нашей страны, далеко не всегда «украинский интерес» в этих отношениях будет учитываться. Евросоюз, конечно, ценит роль Украины в сдерживании «имперской экспансии» РФ на запад, но готовы ли европейцы заплатить настоящую цену за свои благополучие и стабильность, гражданам Украины еще только предстоит узнать.

Исходя из этого, «Диалог.UA» предложил украинским экспертам ответить на ряд вопросов, касающихся будущего самого Евросоюза, а также их видения места и роли Украины в Европе в ближайшем будущем и в более отдаленной перспективе.

Свернуть

Европейская перспектива Украины становится все более размытой, как бы ни хотели радужно и обнадеживающе представить наше будущее украинские руководители. И не только потому, что экономический и территориальный потенциалы Украины существенно пострадали за последнее время, реформы проводятся весьма вяло и неэффективно, и вот уже год как идет война, истощающая и без того не богатый бюджет страны.

Европейская перспектива Украины становится все более призрачной еще и потому, что ЕС в качестве политического (и тем более геополитического) объединения оказался на поверку не столь продуманным и перспективным проектом. Лишь за последний год европейцы всерьез начали задумываться о формате и геополитических конфигурациях своего будущего, особенно после экономического кризиса, участившихся проявлений деконсолидации Евросоюза, и на фоне отсутствия четкого видения будущего.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Достойного майбутнього європейської України можна досягти чесністю і працьовитістю

16 июн 2015 года

В Україні відносно мало інформації про те, що відбувається в Європейському Союзі, особливо в стратегічних та геополітичних питаннях. Отже, чим живе ЄС, які головні проблеми зараз вирішує його керівництво?

Ще від моменту створення Європейського Союзу його засновники прагнули не лише перетворити цей конгломерат держав у зону стабільності та процвітання, але й домогтися статусу одного з центрів ухвалення рішень у міжнародній системі. До певної міри цього вже вдалось досягти за рахунок чималого економічного потенціалу ЄС та завдяки застосуванню так званої концепції м’якої сили.

Разом з тим, новий статус тягне за собою і нові виклики, відповісти на які зараз намагається Брюссель. Передусім, Європі слід визначитися у своїх відносинах зі Сполученими Штатами. Якщо за часів Холодної війни США надавали європейцям безпекову парасольку, а європейці натомість виступали беззастережними союзниками Вашингтону у його зовнішньополітичних ініціативах, то нині трансатлантичні відносини не є аж такими безхмарними.

З одного боку, Європа дедалі більше прагне самостійності на міжнародно-політичній арені, лідери держав ЄС не у всьому погоджуються з Вашингтоном. Час від часу у відносинах ЄС-США виникають напружені моменти, а подекуди й відверто скандальні ситуації, як ото з прослуховуванням канцлера Німеччини Ангели Меркель американськими спецслужбами.

З іншого боку, й у Вашингтоні існує певна втома від амбітних європейців. Відповіддю Сполучених Штатів на європейські закиди до певної міри була і, хоча й невдала, політика «перезавантаження» у відносинах з Російською Федерацією, і спроби замінити трансатлантичний вимір союзництва на транстихоокеанський, коли держави Азії становили б для США пріоритет.

Разом з тим, зміни у міжнародно-політичній конфігурації, нові спалахи нестабільності на кордонах ЄС, проблеми на Близькому Сході, терористичні виклики та російська агресія в Україні повертають необхідність тіснішої співпраці між Брюсселем та Вашингтоном.

Свого роду лакмусовим папірцем щодо відновлення партнерських відносин між США та ЄС є переговори про трансатлантичну зону вільної торгівлі – так званий «TTIP». Схоже, що якщо американцям та європейцям поталанить порозумітися у цьому питанні та пов’язати між собою інтереси цих світових економічних лідерів, то й на інших напрямах можна буде очікувати прогресу. Якщо ж переговори щодо ЗВТ зайдуть в глухий кут, то це продемонструє, що наразі амбіції ЄС та Вашингтону досі превалюють над духом партнерства і відтак питання ефективного формату відносин між ЄС та США лишається відкритим.

Іншим гострим питанням є ресурсне забезпечення подальшого розвитку Союзу. Це питання комплексне і багатовимірне, проте наразі пріоритетним є завдання забезпечити енергетичний баланс. Схоже, що суголосно мислять в цьому контексті і Дональд Туск, і Жан Клод Юнкер. Енергетичний альянс та енергетична безпека – серед основних пріоритетів розвитку ЄС у найближчі роки. Брюссель намагатиметься обмежити роль гравців з третіх держав на власному енергетичному ринку, – передусім на думку спадає «Газпром» та розслідування, які Єврокомісія ініціює щодо зловживань цієї компанії, по використанню газового важеля для тиску на держави ЄС. Не менш важливим у цьому контексті також лишається питання співпраці зі США, і тут теж виринає необхідність порозуміння щодо ЗВТ, яке надало б Європі можливість імпортувати більше енергоресурсів з Америки.

Гостро стоїть на порядку денному ЄС і терористична та міграційна загроза, яка походить з Близького Сходу. «Арабська весна» принесла Європі нестабільність, ризики проявів діяльності прихильників «Ісламської держави», інтенсивні міграційні потоки. Мають місце певні тертя між державами-членами ЄС щодо перерозподілу між собою тягаря, що походить з необхідності приймати біженців. Зараз обговорюється питання квотного принципу у питанні надання біженцям притулку, однак не всі держави готові на це піти, а відтак солідарність ЄС підвисає.

Зрештою, попри певне покращення ситуації, досі нестабільною лишається єврозона. Подекуди безвідповідальна, можна, навіть, сказати – авантюристична, економічна політика окремих держав - членів євроклубу завдала удару репутації євро і загальмувала економічний розвиток єврозони. Це, в свою чергу, створює проблеми для нових програм Євросоюзу, обмежує потенціал забезпечення добробуту громадян ЄС.

Україна як і Східне партнерство загалом, залишається серед пріоритетів ЄС. Брюссель та Берлін докладають зусиль, щоб врегулювати – як вони її називають – «українську кризу» та стримати подальші агресивні кроки Росії. Однак, як бачимо, це лише один з важливих напрямів європейської політики, тож українські очільники мають бути свідомими, що вимагати від ЄС надто багато немає сенсу.

За усієї своєї лояльності до Києва, лідерам Євросоюзу наразі й без українських проблем непереливки, а відтак – розраховувати на їхню підтримку можна лише демонструючи навзаєм готовність до роботи з реформування країни та до поступок у відносинах з Брюсселем.


Криза в Греції загострила питання щодо збереження цілісності єврозони та ЄС в його нинішньому складі. Зокрема, участі в ЄС Британії. Як Євросоюзу вдається зберігати свою єдність, і які перспективи ви бачите перед цим об’єднанням?

Перше, що спадає на думку пересічного українця – брак єдності європейців стосовно Російської Федерації. І до певної міри це справедливо – держави ЦСЄ та Балтії насправді більш гостро відчувають російську загрозу і необхідність роботи зі Східним партнерством, тоді як «стара Європа» більше переймається економічними проблемами, мігрантами та південними сусідами. Проте, справедливість такого уявлення про ЄС буде дещо спрощеною. Поза «російським питанням» у Європі гостро стоїть і проблема т.зв. «Брекзіту» та «Грекзіту» – відповідно ймовірності виходу з ЄС Великобританії та Греції.

Щодо британського питання, то Лондон прагне ширших повноважень у Союзі і його реформування. Натомість більшість держав-членів не хочуть зачіпати базові договори, бо побоюються ланцюгової реакції, що потягне за собою підваження засадничих принципів ЄС загалом. На цьому тлі, чимало європейців побоюються результатів запланованого британського референдуму щодо членства Об’єднаного Королівства у ЄС, проте, водночас, не готові запропонувати Лондону якихось кардинальних поступок. Щодо грецького питання, то відверто кажучи, важко знайти європейця, якого не дратувала б позиція Греції. Ані скандинави, ані балтійці, ані німці не готові оплачувати грецьке політичне марнославство і економічне марнотратство. Натомість Греція продовжує політику шантажування Брюсселю своїм виходом з єврозони, а то й взагалі з ЄС і звісно до солідарності в рамках ЄС така політика нічого не додає.

Окремим питанням, яке стає на заваді солідарності є чутлива сфера спільної зовнішньої політики ЄС. З одного боку, досвід останнього року демонструє, що першу скрипку у цій симфонії грає Берлін. До того ж, треба відзначити – Ангела Меркель цілком справляється з цією роллю. З іншого боку, далеко не всі в ЄС розуміють, на якій підставі Німеччина взялася представляти ЄС в цілому? Чому замість Федерики Могеріні на зовнішньополітичній арені домінує постать німецької канцлерки?

Якщо ж загалом спробувати окреслити стан солідарності в рамках ЄС, то можна погодитися з тим, що основною проблемою є те, що Союз, який за задумом мав стати добровільним об’єднанням рівних держав, подекуди перетворюється на недобровільне об’єднання нерівних. В цьому проблема ЄС, хоча наразі її й можна списати на «хворобу росту».


Чи відмовився ЄС та його керівництво від ідеї «Великої Європи» від Атлантики до Тихого океану? Чи є в цьому просторі місце для України?

Наразі про ідею «Великої Європи» можна забути. У Брюсселі розуміють, що “Pax Europeana” зараз не на часі. Апетиту щодо подальшого розширення у Європи немає – надто дорога і невдячна ця справа.

Стосунки з Росією зіпсовано – надто непередбачуваний і нахабний цей «партнер» – він наразі слугує хіба лишень зовнішнім подразником, аргументом у відповіді на питання чому європейці досі разом. Внутрішньої єдності бракує – дедалі більше європейців надають перевагу ідеї роздрібнених «феодів», де поруч із верховенством права, – спадщини засновників ЄС, – панує принцип «кожен сам за себе» – середньовічна спадщина, а не ідеї глобальної єдності.

Європа починає «окопуватися» – шукає захисту від злиднів і небезпек у власній інтровертності. Місце України при такій конфігурації – місце достойного і стабільного сусіда, який не створює проблем. Несправедливо було б казати, що Києву відведено роль буферної зони, проте і про перспективу членства, будьмо реалістами – на якийсь час теж треба забути.


На певний час – це зрозуміло. Але в більш віддаленій перспективі, яким може бути майбутнє європейської України?

Для того, щоб в України було європейське майбутнє слід усвідомити кілька важливих речей. Передусім, Україна не має для Європи ані ексклюзивної цінності, ані особливого статусу. Статус визначений Угодою про Асоціацію і саме вона зараз є наріжним каменем партнерства. Від того, як Угода виконуватиметься залежить перспектива подальших відносин Києва з Брюсселем.

По-друге, в України у Європі немає ані вічних союзників, ані вічних супротивників – ЄС вже давно функціонує за рахунок ефективних однак ситуативних альянсів. Тож і Києву слід шукати ситуативних союзників у різних сферах, а не лише за географічними ознаками як це донедавна було.

Ну і зрештою, по-третє – у Європі дедалі більше знову набирає силу поняття національного інтересу. Києву теж слід пам’ятати про власні національні інтереси. Якщо відстоювання національних інтересів буде підкріплено чесною грою в рамках Угоди про Асоціацію та внутрішніми реформами, то позиції Києва викликатимуть повагу.

Підсумовуючи, як би банально це не звучало, достойного майбутнього європейської України можна досягти чесністю і працьовитістю – саме ці дві якості є підвалинами для розвитку України як впливової держави регіону та партнера ЄС.

Бесіду вів А.Маклаков.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Виталий Дудин, политолог

Украина – между «танками и банками»

Святослав Денисенко, эксперт Института стратегических исследований «Новая Украина»

ЕС и Украина: новая повестка

Юрій Буздуган, голова Соціал-Демократичної Партії України

Поки німці є гегемонами Європи, України в ЄС не буде

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту всесвітньої історії НАН України

Економічна і духовна неоднорідність в ЄС більша, ніж була до його заснування

 

Другие диалоги

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,185