В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Политреформа, плоды которой пожинает сегодня наша страна, отодвинула на задний план проблемы регионов. Уже мало кто вспоминает о предполагавшемся 2-м ее этапе, касающемся системы власти на местах. При этом политреформа не только обострила существовавшие проблемы региональной жизни, но и породила новые.

Среди таких проблем – углубление кризиса регионального управления из центра. На сегодня различными политическими силами выдвигаются всевозможные инициативы – пересмотр процедуры назначения губернаторов, создание 2-й палаты парламента, где будут представлены интересы региональных элит, изменение принципов выборов в местные советы (то ли на смешанную форму, то ли возврат к «мажоритарке»).

Кризис проявляется везде и во всем: ослабляются органы местного самоуправления; усиливается политизация их как результат новой формы проведения выборов в местные органы власти. Не прописаны, а иногда неадекватны и противоречивы полномочия органов государственной исполнительной и местной власти, часты конфликты между мэрами и госадминистрациями на местах, между мэрами и местными советами и т.д. и т.п. Все это ведет к нарастанию проблем, к разбалансированию регионального развития, углублению региональных диспропорций.

Политический процесс, который мы наблюдаем по всей стране в целом и в стенах ВР в частности, еще больше усугубляет ситуацию. Ведь общенациональные партии далеки не только от отстаивания, но даже и от рассмотрения реальных проблем регионов, от устранения дифференциации уровня жизни людей в зависимости от региона проживания. По сути – регионы брошены на произвол судьбы, оставлены один на один со своими проблемами, растущими как снежный ком. Все это происходит на фоне их недофинансирования, в том числе и запланированными из бюджета средствами.

Сегодня реальными представляются три стратегии развития регионов. Первая из них – закрепление советского отраслевого принципа организации, только теперь вместо ведомств руководить процессом будут бизнес-структры, укрепляя и без того сильный патернализм. Вторая – рост самоорганизации местных общин, что позволяет развивать мелкий и средний бизнес, ориентированный на местный же уровень. И, наконец, третья – тихое физическое и политическое умирание, появление социальных пустынь в центре Европы. К сожалению, ни один из перечисленных вариантов не имеет перспектив быстрого решения региональных проблем. Более того, дальнейшее воспроизведение этих укладов ведет к катастрофе, не предполагающей повышения качества жизни населения в целом. Пусть это для Украины звучит банально, но дальше так жить нельзя.

Назрела и перезрела необходимость возврата к проблемам региональной политики, причем политики эффективной, ориентированной на будущее. В противном случае, кризис регионального управления из центра перейдет в неуправляемую фазу, что чревато весьма непредсказуемыми последствиями для страны в целом.

Пора, если и не остановить, то затормозить ухудшение положения в регионах, особенно на фоне расцвета столицы. Безработица, низкие зарплаты, не покрывающие прожиточный минимум, кризис жизненной инфраструктуры – вспомним Алчевск, Днепропетровск, Львов… – вот лишь некоторые черты углубляющегося кризиса малых населенных пунктов Украины.

Качество власти как в центре, так и на местах оставляет желать лучшего. Ее адекватность тем проблемам, которые стоят перед регионами и страной в целом, слишком низка, чтобы ожидать от местной власти (впрочем, как и от центральной) роста эффективности управленческих решений, способности прогнозировать и минимизировать возможные риски, наращивать прозрачность принятия решений и открывать контроль для структур гражданского общества.

В современном мире, в экономически успешных странах, регионализм реализуется, как правило, снизу, а не сверху, и суть его заключается в поиске оптимальных механизмов участия регионов в общегосударственных процессах. Украине же еще только предстоит преодолеть сверхвысокую централизацию и концентрацию власти, доставшиеся нашей стране в наследство от советского прошлого, и закрепляемые нынешней политической элитой. И, чтобы облегчить этот процесс, должны появиться заинтересованные в этом субъекты в лице регионов, необходим целенаправленный и неформальный подход, который смог бы последовательно модернизировать не только распределение, но и ответственность за положение дел на местах.

Все это так или иначе потребует внесения изменений в ныне действующую Конституцию. Появится ли у регионов Украины «заказ» на эти изменения или мы и дальше будем наблюдать дестабилизацию и закрепление безответственности бюрократической иерархии – вопрос остается открытым.

ДИАЛОГ. UA приглашает наших постоянных авторов, экспертов и читателей обсудить на страницах нашего интеренет-издания проблемы регионального контекста и попытаться очертить пути выхода из них.

Свернуть

Политреформа, плоды которой пожинает сегодня наша страна, отодвинула на задний план проблемы регионов. Уже мало кто вспоминает о предполагавшемся 2-м ее этапе, касающемся системы власти на местах. При этом политреформа не только обострила существовавшие проблемы региональной жизни, но и породила новые.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Я завжди був прихильником децентралізації і субсидіарності

26 ноя 2007 года

Політична реформа, про яку зараз мало хто згадує, відсунула проблеми регіонів. Які проблеми регіонального життя вона висвітила, і які плоди принесла?

Так звана політреформа і тотальна політизація життя в Україні принесла серйозні негативні наслідки. По-перше, внутрішня конфліктність, яка була притаманна раніше лише Верховній Раді, перенесена практично на всі представницькі органи влади, обласні, районні, міські ради, навіть сільські, а також на всі незалежні органи, починаючи від Центральної виборчої комісії, і закінчуючи НКРЕЗ (Національна комісія регулювання електрозв`язку). Навіть органи, які в принципі є органами поза політичними, перетворилися в такі самі політичні структури, як Верховна Рада.

По-друге, громадяни повністю втратили будь-які шляхи впливу на владу, як на місцеву, районну, так і на обласну та верховну. Депутати-списочники не мають будь-яких зобов`язань перед виборцями, тому зв`язок з ними мінімізувався, і передвиборчі гасла, на кшталт обіцянок проведення аукціонів з продажу землі і майна так і залишились обіцянками, всі рішення з цих питань йдуть у режимі пакетних голосувань. Одна фракція домовляється з іншою, потім проголосували – та й все. Це не тільки в Києві. Така ситуація по всій Україні. Мало того, ми отримали нову проблему. Раніше після мажоритарного голосування ми отримували місцеву владу, яка складалася з місцевого чиновництва, керівників, які адекватно розуміли, що не можна виходити за межі своїх повноважень. Зараз же склад місцевої влади став такий, що вона постійно виходить за межі своїх повноважень, починаючи від регіональних мов, закінчуючи забороною на вивіз піску. Харківська обласна рада прийняла рішення, назва якого звучить приблизно так: про забезпечення дотримання державного суверенітету, незалежності та позаблокового статусу України на території Харківської області.

Крім того, всі обласні та районні ради різко підвищили витрати на власне утримання. Якщо Закон про місцеве самоврядування передбачає у обласні та районній раді голову ради і заступника, то в Україні не залишилось жодного району чи області, де у голови був би лише один заступник. Їх стало 2, 3, 4, 5! У голови Київської обласної ради та Харківської облради по п`ять заступників. А це хороша зарплата, секретар, помічники, автомобіль, водії. В результаті витрати га утримання апарату значно зросли. Мало того, якщо порівняти фонд заробітної плати голови райдержадміністрації та голови райради, то по різних районах голова райради має в 1,3 – 2,5 разів вищу зарплату, ніж голова райдержадміністрації, хоча саме голова РДА тягне практично всю роботу, а той намагається лише його контролювати.

Політика стала домінувати над місцевим інтересом. Подивіться, що розглядають ради районного та обласного рівня - здебільшого, це питання політичні, як відібрати повноваження стосовно розподілу землі, надр, щоб мати щось від цього для власного бізнесу. Показова така річ: за перші два місяця 2006 року, коли були сформовані нові районні та обласні ради, почався шквал висловлення недовіри головам місцевих держадміністрацій. Наприклад, в Луганський області за місяць висловлено 9 недовір головам районних держадміністрацій.

Отже, треба міняти виборчу систему, про що багато говорять, чи не так?

Треба відмовлятися від нинішньої пропорціональної виборчої системи – вона є шкідливою для України. Якщо залишати пропорційну виборчу систему то лише з відкритими списками і обирати депутатів винятково по територіальних багатомандатних округах. Система з відкритими списками – це європейська система. А та, що у нас зараз, це азійська. Якщо ж ми запровадимо преференційну виборчу систему (з відкритими списками), то у нас буде одразу ж зовсім інша картина. Це дасть змогу регіональній еліті попадати на національний рівень через свою вправність, а не через волю вищого партійного керівництва чи просто за великі гроші.

Найгірше те, що виборчі кампанії, які проводилися, часто ставили гасла, які мали наслідком повний розвал влади на регіональному та місцевому рівні. Чого варта хоча б ініціатива Партії Регіонів про те, щоби голів місцевих державних адміністрацій обирати населенням. Тобто не вистачає розуміння, що державна влада може лише призначатися владою вищого рівня – це аксіома, яка ніде не підлягає сумніву, крім України. Олександр Мороз у свій час говорив, що «ми повернемо владу громадам», насправді ж його ініціативи, які були зареєстровані влітку не мали жодного відношення до місцевого самоврядування, а направлені на його руйнацію. Те ж саме стосується проекту парафованої нещодавно угоди про коаліцію. Записано положення про те, що треба ліквідувати районні державні адміністрації, а повноваження обласних державних адміністрацій обмежити, і взагалі ввести принцип статутного регулювання областей. Що таке статут області? Це конституція області. У федеративних країнах області, землі, чи регіони мають свої статути, бо це федерація. Можливо, люди, які це написали, і не хотіли федералізації, але про це написали. Тобто ми бачимо «кризу жанру» політиків, які розмірковують про політичну реформу, не віддаючи собі звіту, а що це за реформа, на кого вона розрахована, який переслідує інтерес.

Дуже гостро стоїть питання про розмежування повноважень між центральної владою та місцевим самоврядуванням. Що можна було б передати на місця?

Представте собі ситуацію, що освіта буде за місцевим самоврядуванням. Що буде далі? В одному районі освіта контролюється партією «Свобода», а в іншому районі – ПСПУ. Це будуть дві різних освіти. Чи це потрібно буде українським дітям, громадянам, державі? Абсолютно не потрібно. Люди не розуміють простих речей, що місцеве самоврядування повинно займатись місцевими проблемами, і тільки ними. Державна влада повинна займатись державними проблемами, і тільки тим. Яким же чином це забезпечити? Це дуже просто – цим треба займатися. Спочатку треба реалізувати норми Конституції. Вони досі не реалізовані, їх вже раз міняли, будуть міняти ще раз, чи писати нову Конституцію замість того, щоб все таки спробувати хоча б раз реалізувати те, що уже є в Конституції. Зараз всі говорять, мовляв, треба забрати у місцевих державних адміністрацій не властиві їм функції, а голів держадміністрацій зробити префектами.

Але варто запитати політиків – що вони знають про префектів? Я мав змогу розмовляти з багатьма політиками. Вони кажуть так: префект це щось на кшталт прокурора загального нагляду. Але це зовсім не так. У нас в Конституції записано, що місцеві держадміністрації здійснюють виконавчу владу на місцях. А фактично вони сьогодні не можуть здійснювати виконавчу владу, тому що в області у нас є: управління юстиції, управління екології, інспекція по цінах, податкова, тобто десятки територіальних підрозділів центральних органів, керівники яких призначається навіть без узгодження з місцевою державною адміністрацією, і працюють з міністерствами напряму.

Тоді постає питання – чи здійснює голова держадміністрації виконавчу владу? У нас є 144 стаття Конституції, частина друга, яка говорить про те, що дія актів органів місцевого самоврядування зупиняються з одночасним зверненням до суду з приводу їхньої не відповідності Конституції та законам України. Від прийняття Конституції пройшло вже майже 10 років, але ця норма не реалізована. Місцеві ради прийняли рішення, як наприклад Миколаївська місцева рада, що «місто Миколаїв – територія, вільна від НАТО» - і гаплик. Феодосійська рада прийняла своє рішення, Харківська – своє. Прокурор дає протест - цей протест відхиляють. По багатьох великих містах є таке: збудовано будинок, прийшла нова рада – і скасовують рішення про виділення землі під будівництво.

В європейських країнах питання реформування місцевого самоврядування неодмінно пов`язується з такими речами як децентралізація влади та принципом субсидіарності. Якою ви бачите ту модель стосунків між центром та регіонами, яка нам потрібна?

Я завжди був прихильником децентралізації і субсидіарності. Тобто максимум повноважень та ресурсів повинно бути в тих органів, які знаходяться найближче до людей, і де вони можуть бути ефективно використані. По-друге, державні повноваження повинні виконувати лише державні органи. І по-третє, держава має контролювати законність і конституційність актів органів місцевого самоврядування. Якщо ми все це зробимо, ніяких проблем не буде.

Стосовно принципу субсидіарності, треба розібратися, на якому рівні які повноваження. На Україні приблизно 30 тисяч сіл, і десь 12,5 тисяч сільрад. З цих 12,5 тисяч 90% - дотаційні. 70% - глибоко дотаційні території. Ми проводили дослідження і знаходили такі райони, на території яких не було жодного села, у якому збирали стільки податків, щоб їх вистачило хоча б на зарплату сільському голові. Постає питання – чи можуть вони забезпечити населення послугами? Та ніколи. І це треба зрозуміти.

Для того й є держава, щоб це відслідковувати, і проводити відповідну регіональну політику. По-перше, треба визначити територіальну основу громад. Десь треба збільшити сільради, десь подрібнити райони, або навпаки, збільшити райони, бо в нас є цілий ряд районів, на території яких немає практично жодного бізнесу, і навіть призначити головою районної адміністрації нема з кого, бо самий кваліфікований чоловік, це директор школи, в який 190 учнів. Але ми закриваємо на це очі, і пишемо в програмах чи в коаліційних угодах, що «ми збережемо мережу сільських шкіл» не розуміючи що не можна зберегти мережу там де немає дітей!

. Звичайно, територіальна реформа вкрай потрібна. Коли ми проведемо територіальну реформу, визначимо територіальну основу громади, тоді вже громади будуть мати відповідні ресурси, причому не тільки фінансові, але й людські, інтелектуальні, і вони зможуть надавати послуги людям. Тоді вже їм можна віддати первинну освіту, чи первинну охорону здоров`я, бо як же зараз віддати освіту в сільську раду, де 5 дітей в школі? Але є й великий перелік функцій, які місцеве самоврядування реалізовувати не може, і які повинна реалізовувати державна влада. Вона також повинна контролювати, щоб місцева влада не приймала рішення, наприклад, про будівництво на Оболоні 24-поверхового будинку, де на два метри копнеш – а там вже вода. Всі будівельні норми порушені, але рішення прийнято і нема на те ради.

Врешті-решт, все вирішує фінансування. Яким має бути фінансування місцевого самоврядування, з яких джерел?

Вже давно треба було переглянути перелік податків. Для місцевого самоврядування повинні бути залишені податки, які дуже прості в адмініструванні і прив`язані до території. Наприклад, податок на нерухомість, про який багато говорять. Чому його у нас й досі немає? Тому що у нас хочуть все і негайно, а результаті нічого не виходить. Наприклад, поляки податок на нерухомість запроваджували дуже просто – через квадратні метри, фактично це податок на землю, який трансформується в податок на нерухомість. Якщо ми будемо розраховувати цей податок від ринкової вартості будинку, то це, по перше, буде дуже несправедливо, тому що біля Києва в селах самий паршивенький будиночок коштує десь 50 тисяч доларів – але ж це не ціна будинку, а ціна землі, і не можна накладати на селян такий податок. Але якщо він займає 500 кв.м., то це повинна бути одна ціна, а якщо 50 кв.м. – то вже інша. Це дасть одразу дуже серйозні надходження. Далі – податок з прибутку громадян. На сьогодні проблема в тому, що місцеве самоврядування фактично живе за рахунок цього податку, але його розподіл не дуже адекватний, бо його знімають за місцем праці громадян. Сьогодні в Києві працюють сотні тисяч людей, які живуть за Києвом. Теоретично, цей податок через трансферти має повернутися і в ті місцевості, де живуть ці люди, але насправді це відбувається не зовсім так.

Чи можна це питання розв`язати? Можна, якщо податки будуть платити самі люди за місцем проживання. Цей податок саме так і стягується в Європі та Америці. Запровадження такого податку дає змогу відновити багато поселень, які сьогодні руйнуються. Але треба ще врахувати українську ментальність – чи будуть люди цей податок платити?

Добре, що в Україні заснували Міністерство регіонального розвитку, але мені здається, що воно ще досі не усвідомило свою місію, своє призначення, а воно має стати ключовим міністерством. Через нього мають реалізовуватися державні програми, які вирівнюють розвиток регіонів, працюють на інтеграцію їх один з одним, а не на розкол. Це не прості речі, але вони можуть бути розв`язані.

Записав Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Вадим Прошко, член групи незалежних експертів з питань впровадження Європейської хартії місцевого самоврядування при Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи

Реформи місцевого самоврядування набагато потрібніші, ніж зміни на центральних щаблях влади

Андрій Дуда, кандидат наук з державного управління, доцент кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»

«Ми є свідками боротьби двох видів самоврядування: місцевого та регіонального»

Александр Микитюк, заместитель руководителя Проекта «Комплексное использование евразийских степей»

Гибридное самоуправление Украины

Вакуленко Володимир Миколайович – завідувач кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом Національної академії державного управління при Президентові України

Спосіб, у який функціонує місцеве самоврядування, відстає від політичних подій у країні

Кравченко Віктор, виконавчий директор, Асоціації сільських, селищних та міських рад України

Дуалізм влади на регіональному рівні

Юрий Полянский, украинский руководитель украино-канадского проекта «Региональное управление и развитие»

Главная проблема – в сознании и привычках

Елена Бурая, депутат Белоцерковского городского совета

Местное самоуправление нуждается в расширении своих полномочий

Владимир Бревнов, экономист

Революции, проводимые народом, защищаться не умеют

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

«У нас так і не було створено системи управління регіонами»

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва України у зв'язках з Верховною Радою України та іншими органами державної влади

«Регіони не висувають вимог, а швидше нагадують прохачів»

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Реформу провести нетрудно – было бы желание

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,329