В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Политреформа, плоды которой пожинает сегодня наша страна, отодвинула на задний план проблемы регионов. Уже мало кто вспоминает о предполагавшемся 2-м ее этапе, касающемся системы власти на местах. При этом политреформа не только обострила существовавшие проблемы региональной жизни, но и породила новые.

Среди таких проблем – углубление кризиса регионального управления из центра. На сегодня различными политическими силами выдвигаются всевозможные инициативы – пересмотр процедуры назначения губернаторов, создание 2-й палаты парламента, где будут представлены интересы региональных элит, изменение принципов выборов в местные советы (то ли на смешанную форму, то ли возврат к «мажоритарке»).

Кризис проявляется везде и во всем: ослабляются органы местного самоуправления; усиливается политизация их как результат новой формы проведения выборов в местные органы власти. Не прописаны, а иногда неадекватны и противоречивы полномочия органов государственной исполнительной и местной власти, часты конфликты между мэрами и госадминистрациями на местах, между мэрами и местными советами и т.д. и т.п. Все это ведет к нарастанию проблем, к разбалансированию регионального развития, углублению региональных диспропорций.

Политический процесс, который мы наблюдаем по всей стране в целом и в стенах ВР в частности, еще больше усугубляет ситуацию. Ведь общенациональные партии далеки не только от отстаивания, но даже и от рассмотрения реальных проблем регионов, от устранения дифференциации уровня жизни людей в зависимости от региона проживания. По сути – регионы брошены на произвол судьбы, оставлены один на один со своими проблемами, растущими как снежный ком. Все это происходит на фоне их недофинансирования, в том числе и запланированными из бюджета средствами.

Сегодня реальными представляются три стратегии развития регионов. Первая из них – закрепление советского отраслевого принципа организации, только теперь вместо ведомств руководить процессом будут бизнес-структры, укрепляя и без того сильный патернализм. Вторая – рост самоорганизации местных общин, что позволяет развивать мелкий и средний бизнес, ориентированный на местный же уровень. И, наконец, третья – тихое физическое и политическое умирание, появление социальных пустынь в центре Европы. К сожалению, ни один из перечисленных вариантов не имеет перспектив быстрого решения региональных проблем. Более того, дальнейшее воспроизведение этих укладов ведет к катастрофе, не предполагающей повышения качества жизни населения в целом. Пусть это для Украины звучит банально, но дальше так жить нельзя.

Назрела и перезрела необходимость возврата к проблемам региональной политики, причем политики эффективной, ориентированной на будущее. В противном случае, кризис регионального управления из центра перейдет в неуправляемую фазу, что чревато весьма непредсказуемыми последствиями для страны в целом.

Пора, если и не остановить, то затормозить ухудшение положения в регионах, особенно на фоне расцвета столицы. Безработица, низкие зарплаты, не покрывающие прожиточный минимум, кризис жизненной инфраструктуры – вспомним Алчевск, Днепропетровск, Львов… – вот лишь некоторые черты углубляющегося кризиса малых населенных пунктов Украины.

Качество власти как в центре, так и на местах оставляет желать лучшего. Ее адекватность тем проблемам, которые стоят перед регионами и страной в целом, слишком низка, чтобы ожидать от местной власти (впрочем, как и от центральной) роста эффективности управленческих решений, способности прогнозировать и минимизировать возможные риски, наращивать прозрачность принятия решений и открывать контроль для структур гражданского общества.

В современном мире, в экономически успешных странах, регионализм реализуется, как правило, снизу, а не сверху, и суть его заключается в поиске оптимальных механизмов участия регионов в общегосударственных процессах. Украине же еще только предстоит преодолеть сверхвысокую централизацию и концентрацию власти, доставшиеся нашей стране в наследство от советского прошлого, и закрепляемые нынешней политической элитой. И, чтобы облегчить этот процесс, должны появиться заинтересованные в этом субъекты в лице регионов, необходим целенаправленный и неформальный подход, который смог бы последовательно модернизировать не только распределение, но и ответственность за положение дел на местах.

Все это так или иначе потребует внесения изменений в ныне действующую Конституцию. Появится ли у регионов Украины «заказ» на эти изменения или мы и дальше будем наблюдать дестабилизацию и закрепление безответственности бюрократической иерархии – вопрос остается открытым.

ДИАЛОГ. UA приглашает наших постоянных авторов, экспертов и читателей обсудить на страницах нашего интеренет-издания проблемы регионального контекста и попытаться очертить пути выхода из них.

Свернуть

Политреформа, плоды которой пожинает сегодня наша страна, отодвинула на задний план проблемы регионов. Уже мало кто вспоминает о предполагавшемся 2-м ее этапе, касающемся системы власти на местах. При этом политреформа не только обострила существовавшие проблемы региональной жизни, но и породила новые.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Регіони не висувають вимог, а швидше нагадують прохачів»

29 ноя 2007 года
«Регіони не висувають вимог, а швидше нагадують прохачів»: «Регіони не висувають вимог, а швидше нагадують прохачів»

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва України у зв'язках з Верховною Радою України та іншими органами державної влади

Слід пам'ятати, що розмови про потребу надати місцевій владі більше повноважень так і залишаться лишень розмовами, якщо паралельно із розширенням повноважень не передавати відповідальність та гроші для того, щоби ці повноваження можна було виконувати. Нам слід займатися не скороченням влади, а вірною її розстановкою, щоб всі її органи без дублювання один одного займалися виконанням своїх функцій.

В Україні вже було здійснено кілька спроб реформувати місцеве самоврядування, проте, жодна з них так і не мала успіху. Чому нам так не щастить із цими реформами?

На протязі 15 років, проведених мною в українській політиці, було вже чотири-п'ять спроб провести адміністративно-територіальну реформу, і маю зазначити, що найгіршою з них була реформа, запропонована паном Безсмертним. Невдалою ця реформа була не методологічно, а через те, що її неправильно було представлено громаді. За моїм переконанням, будь-яку територіальну реформу слід спершу обговорити знизу, а вже потім приймати політичне рішення.

Ті реформи практично обмежувалися адміністративними заходами, передбачаючи реорганізацію міністерств, комітетів і, як наслідок, значне збільшення кількості адміністративно-бюрократичних структур, до територіальної реформи ніхто навіть не приступав. Тому це були лише часткові реформи, що не давали очікуваного результату.

То чи варто зараз впроваджувати якісь зміни до структури та повноважень місцевих влад? Може, ліпше відмовитися від таких реформ?

Я вважаю, що адміністративно-територіальна реформа Україні вкрай необхідна. Проте, слід пам'ятати, що розмови про необхідність надати місцевій владі більше повноважень так і залишаться лише розмовами, якщо паралельно із розширенням повноважень не передавати відповідальність владі на місцях та гроші для того, щоб ці повноваження можна було виконувати.

Тому, перед тим, як запроваджувати таку реформу, треба буде зробити декілька важливих речей. Перш за все, потрібна політична воля трьох гілок влади: Верховної Ради, Кабміну та Президента, які повинні дати старт адміністративно-територіальній реформі, встановивши, наприклад, що у 2008 році буде прийнято ті головні рішення, які є фундаментальними в запровадженні адміністративної реформи. Зокрема, слід визначити, яким буде територіальний устрій України, скільки у нас повинно бути регіонів, районів.

В якості вдалого прикладу реформи місцевого самоврядування можна навести Польщу. Я нещодавно була там і ознайомилася із тамтешнім вдалим досвідом такого реформування. Поляки проводили свою реформу в три етапи, найголовніший із яких було запроваджено у 1999 році. Так от у Польщі питанню адміністративно-територіального поділу надали дуже великої уваги, і в країні було запроваджено три адміністративно-територіальні рівні: воєводства, повіти та гміни. Слід зазначити, що основним критерієм такого поділу виступали економічні зв'язки громадян певних територій.

Україна має дуже розпорошену систему територіального адміністрування. Сільські, районні ради мають свої адміністрації, котрі у свою чергу потерпаючи від браку коштів, не можуть виконувати в повній мірі свої функції. Це створює у громадян враження того, що влада працює неефективно. Тому, нам слід займатися не скороченням влади, а вірною її розстановкою, щоб всі її органи без дублювання один одного займалися виконанням своїх функцій.

А поляки змогли вирішити цю проблему?

У Польщі завдяки адміністративно-територіальній реформі нині існує повне розмежування повноважень. Там неможливо, щоб губернатор займався дорогами, чи врожаєм. Кожен мер чітко знає свої функції, несе відповідальність за стан лікарень, шкіл, за дороги в місті. Міська влада в Польщі не нарікає на те, що Уряд не додав їй грошей, адже лише вона відповідає перед громадою за холод у будинках, за відсутність водопостачання , за незаконне будівництво . Громадяни знають, до кого їм слід звертатися з будь-якого питання. І слід зазначити, що паралельно із отриманням більших повноважень муніципальна влада в Польщі отримала і додаткові кошти, що дуже важливо.

І ще одна річ, яку, я вважаю за доцільне запровадити і нам – це питання відповідальності місцевої влади за виконання законів. У Польщі над всіма регіональними радами є представник центральної влади - воєвода, чиєю головною функцією є контроль за відповідністю рішень місцевої ради конституції та законам держави. Це дуже відрізняється від ситуації у нас, де губернатори мусять відповідати за все, включно із питаннями смертності та народжуваності в області. Чітке ж розподілення відповідальності дає можливість громадянам точно знати, з кого питати. Окрім того, у Польщі обласна чи міська рада є найважливішим органом на певній території, і вона призначає свій виконавчий орган. Тому, члени облради вже не говорять про те, що їм насадили якусь людину (губернатора), котра не виконує їхніх рішень.

І нарешті, найважливіше, що нам треба перейняти від Польщі та інших країн Європи – це ідея обрання депутатів місцевих рад за відкритими партійними списками. Таким чином виборці голосують за конкретну людину, а не за загальний список. За цією системою людина, що йде, наприклад ,під 10 номером, після голосування може очолити список. Завдяки цьому нововведенню виборці розумітимуть, кого конкретно вони обирають. У депутатів же виникне усвідомлення відповідальності за власні дії.

Президент Віктор Ющенко нещодавно запропонував взагалі перейти до мажоритарної системи на місцях. Як Вам така ідея? 

Як на мене, мажоритарна система є гіршою, адже вона знову відкриє можливість «купувати» місця в місцевих радах. Якщо ж будуть відкриті партійні списки, то таким чином ми, як виборці, асоціюватимемо відповідальність із певними людьми і конкретними політичними партіями. Якщо бачимо, що депутати від БЮТ, чи Партії регіонів, або іншої політичної сили, не виконують своїх зобов'язань, то ми пишемо, наприклад, листа до керівного органу відповідної партії зі скаргою. Ми знатимемо, до кого звернутися. А як можна вплинути на депутата, обраного за мажоритарною системою? Як змусимо його виконувати свої обіцянки? У цьому проблема.

На Ваш погляд, нині наші органи державної влади на місцях виконують більшою мірою контрольну, чи управлінську функцію?

Управлінську. І цей стан речей потребує змін, адже місцеві влади повинні отримати більше прав і більше можливостей. Водночас, щоби здобути більше прав, органи місцевого самоврядування мусять отримати більше відповідальності. Для того (і я про це вже згадувала) спершу слід дозволити місцевим радам обирати собі виконкоми, бо зараз часто маємо ситуацію коли рада і виконком ради мають протилежні політичні забарвлення і конфліктують між собою. За нашою нинішньою системою мер, обраний громадою, взагалі незахищений, оскільки дві третини депутатів муніципальної ради від іншої політичної сили можуть відправити його у відставку. Всі ці речі необхідно змінити.

Що ви робите для того, аби такі зміни відбулися?

Зараз наше міністерство спільно із Асоціацією міст України готує концепцію реформування місцевих бюджетів, і, як на мене, більшою мірою відображає інтереси міських влад.

Окрім того, Асоціація міст разом із нашим міністерством найближчим часом проводитиме нараду, на якій ми почнемо обговорювати зміни до адміністративно-територіального устрою України. У нас є мапи регіонів, із пропозиціями щодо змін у їхній структурі. Ми готові обговорити це із місцевими громадами, причому не диктуючи їм свою волю зверху. Ми будемо зустрічатись із представниками громад, прислухатися до їх думок , брати до уваги їх пропозиції та аргументи, а потім вже приймати політичне рішення. Звісно, будуть противники такої реформи, адже через неї дехто втратить важелі впливу, позбудеться зручних посад. Однак слід зрозуміти, що нам потрібна прозора система місцевих влад. 

Ваше міністерство існує в якості своєрідного посередника між Кабміном та регіонами. А які основні вимоги висувають наші регіони до центральної влади? 

Регіони не висувають вимог, а швидше нагадують прохачів. Головним завданням для них нині є вибігати по кабінетах, отримати необхідні субвенції, займи, або ж інші кошти, що дали би регіональним владам змогу виконати необхідні функції. Тут ми знову повертаємося до тієї проблеми, що повноваження місцевим владам часто надаються без матеріальних ресурсів, необхідних для виконання таких повноважень. Якщо ми надаємо на місця право створювати муніципальну поліцію, то спершу слід з'ясувати, яким чином вона буде фінансуватися. Якщо ми говоримо, що місцеві влади відповідають за школи, за своєчасне опалення, то спершу слід з'ясувати, яким чином кошти, які вони сплачують до центрального бюджету, зможуть повернутися до місцевого бюджету в частині виконання заміни інфраструктури, чи для інших потреб.

Треба терміново, і ми тут підтримуємо Асоціацію міст і Фонд місцевого самоврядування, переглянути частину місцевих податків і дати право місцевим владам вводити податок на нерухомість, або (як це пропонує Асоціація міст) податок на землю. Це має стати джерелом формування місцевих бюджетів. Отже, головна ідеологія змін повинна ґрунтуватися на тому, щоби не лише передавати додаткові повноваження на місця, а й визначати, як ці повноваження мають виконуватися.

У планах вашої реформи передбачено укрупнення регіонів?

Критерієм зміни кількості наших регіонів повинна стати економічна доцільність та покращення умов життя громадян. Хай ці зміни будуть невигідними для місцевих «князьків», проте із такої реформи матимуть зиск прості люди. Впевнена, що саме на цьому принципові мусить ґрунтуватися адміністративно-територіальна реформа нового зразка.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Вадим Прошко, член групи незалежних експертів з питань впровадження Європейської хартії місцевого самоврядування при Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи

Реформи місцевого самоврядування набагато потрібніші, ніж зміни на центральних щаблях влади

Андрій Дуда, кандидат наук з державного управління, доцент кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»

«Ми є свідками боротьби двох видів самоврядування: місцевого та регіонального»

Александр Микитюк, заместитель руководителя Проекта «Комплексное использование евразийских степей»

Гибридное самоуправление Украины

Вакуленко Володимир Миколайович – завідувач кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом Національної академії державного управління при Президентові України

Спосіб, у який функціонує місцеве самоврядування, відстає від політичних подій у країні

Кравченко Віктор, виконавчий директор, Асоціації сільських, селищних та міських рад України

Дуалізм влади на регіональному рівні

Юрий Полянский, украинский руководитель украино-канадского проекта «Региональное управление и развитие»

Главная проблема – в сознании и привычках

Елена Бурая, депутат Белоцерковского городского совета

Местное самоуправление нуждается в расширении своих полномочий

Владимир Бревнов, экономист

Революции, проводимые народом, защищаться не умеют

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

«У нас так і не було створено системи управління регіонами»

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Я завжди був прихильником децентралізації і субсидіарності

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Реформу провести нетрудно – было бы желание

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,066