В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Политреформа, плоды которой пожинает сегодня наша страна, отодвинула на задний план проблемы регионов. Уже мало кто вспоминает о предполагавшемся 2-м ее этапе, касающемся системы власти на местах. При этом политреформа не только обострила существовавшие проблемы региональной жизни, но и породила новые.

Среди таких проблем – углубление кризиса регионального управления из центра. На сегодня различными политическими силами выдвигаются всевозможные инициативы – пересмотр процедуры назначения губернаторов, создание 2-й палаты парламента, где будут представлены интересы региональных элит, изменение принципов выборов в местные советы (то ли на смешанную форму, то ли возврат к «мажоритарке»).

Кризис проявляется везде и во всем: ослабляются органы местного самоуправления; усиливается политизация их как результат новой формы проведения выборов в местные органы власти. Не прописаны, а иногда неадекватны и противоречивы полномочия органов государственной исполнительной и местной власти, часты конфликты между мэрами и госадминистрациями на местах, между мэрами и местными советами и т.д. и т.п. Все это ведет к нарастанию проблем, к разбалансированию регионального развития, углублению региональных диспропорций.

Политический процесс, который мы наблюдаем по всей стране в целом и в стенах ВР в частности, еще больше усугубляет ситуацию. Ведь общенациональные партии далеки не только от отстаивания, но даже и от рассмотрения реальных проблем регионов, от устранения дифференциации уровня жизни людей в зависимости от региона проживания. По сути – регионы брошены на произвол судьбы, оставлены один на один со своими проблемами, растущими как снежный ком. Все это происходит на фоне их недофинансирования, в том числе и запланированными из бюджета средствами.

Сегодня реальными представляются три стратегии развития регионов. Первая из них – закрепление советского отраслевого принципа организации, только теперь вместо ведомств руководить процессом будут бизнес-структры, укрепляя и без того сильный патернализм. Вторая – рост самоорганизации местных общин, что позволяет развивать мелкий и средний бизнес, ориентированный на местный же уровень. И, наконец, третья – тихое физическое и политическое умирание, появление социальных пустынь в центре Европы. К сожалению, ни один из перечисленных вариантов не имеет перспектив быстрого решения региональных проблем. Более того, дальнейшее воспроизведение этих укладов ведет к катастрофе, не предполагающей повышения качества жизни населения в целом. Пусть это для Украины звучит банально, но дальше так жить нельзя.

Назрела и перезрела необходимость возврата к проблемам региональной политики, причем политики эффективной, ориентированной на будущее. В противном случае, кризис регионального управления из центра перейдет в неуправляемую фазу, что чревато весьма непредсказуемыми последствиями для страны в целом.

Пора, если и не остановить, то затормозить ухудшение положения в регионах, особенно на фоне расцвета столицы. Безработица, низкие зарплаты, не покрывающие прожиточный минимум, кризис жизненной инфраструктуры – вспомним Алчевск, Днепропетровск, Львов… – вот лишь некоторые черты углубляющегося кризиса малых населенных пунктов Украины.

Качество власти как в центре, так и на местах оставляет желать лучшего. Ее адекватность тем проблемам, которые стоят перед регионами и страной в целом, слишком низка, чтобы ожидать от местной власти (впрочем, как и от центральной) роста эффективности управленческих решений, способности прогнозировать и минимизировать возможные риски, наращивать прозрачность принятия решений и открывать контроль для структур гражданского общества.

В современном мире, в экономически успешных странах, регионализм реализуется, как правило, снизу, а не сверху, и суть его заключается в поиске оптимальных механизмов участия регионов в общегосударственных процессах. Украине же еще только предстоит преодолеть сверхвысокую централизацию и концентрацию власти, доставшиеся нашей стране в наследство от советского прошлого, и закрепляемые нынешней политической элитой. И, чтобы облегчить этот процесс, должны появиться заинтересованные в этом субъекты в лице регионов, необходим целенаправленный и неформальный подход, который смог бы последовательно модернизировать не только распределение, но и ответственность за положение дел на местах.

Все это так или иначе потребует внесения изменений в ныне действующую Конституцию. Появится ли у регионов Украины «заказ» на эти изменения или мы и дальше будем наблюдать дестабилизацию и закрепление безответственности бюрократической иерархии – вопрос остается открытым.

ДИАЛОГ. UA приглашает наших постоянных авторов, экспертов и читателей обсудить на страницах нашего интеренет-издания проблемы регионального контекста и попытаться очертить пути выхода из них.

Свернуть

Политреформа, плоды которой пожинает сегодня наша страна, отодвинула на задний план проблемы регионов. Уже мало кто вспоминает о предполагавшемся 2-м ее этапе, касающемся системы власти на местах. При этом политреформа не только обострила существовавшие проблемы региональной жизни, но и породила новые.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Реформи місцевого самоврядування набагато потрібніші, ніж зміни на центральних щаблях влади

21 дек 2007 года
Реформи місцевого самоврядування набагато потрібніші, ніж зміни на центральних щаблях влади : Реформи місцевого самоврядування набагато потрібніші, ніж зміни на центральних щаблях влади

Вадим Прошко, член групи незалежних експертів з питань впровадження Європейської хартії місцевого самоврядування при Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи

Реформи не відповідали інтересам територіальних громад, а радше захищали цілі центральної влади, тому на місцевому рівні ці ідеї та спроби не сприймалися і не підтримувалися. Отже, ні «верхи», ні «низи» насправді не бажали реформувати місцеве самоврядування.

Чому у нас в Україні не складається з реформами місцевого самоврядування? Вже було здійснено кілька спроб у цьому напрямку, проте безрезультатно…

Річ у тім, що то були не спроби, а лише розмови про спроби. Окрім того, бажаного результату не було, перш за все, через брак політичної волі, не було бажання проводити ці реформи до кінця. До того ж ці реформи не відповідали інтересам територіальних громад, а радше захищали цілі центральної влади, тому на місцевому рівні ці ідеї та спроби не сприймалися і не підтримувалися. Отже, ні «верхи», ні «низи» насправді не бажали реформувати місцеве самоврядування.

Чи ця реформа взагалі комусь потрібна?

Безумовно. Існують європейські стандарти, і Україна вже більше 10 років тому ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування. Майже 10 років тому наша держава пройшла перший моніторинг Ради Європи і ця поважна організація прийняла у відповідності до цього моніторингу певні рішення, за якими рекомендувала Україні низку змін у місцевому самоврядуванні. Отже, з юридичної точки зору питання реформи місцевого самоврядування доволі нагальне.

Водночас, слід сказати, що місцевому самоврядуванню в Україні зараз дуже важко. Я маю на увазі реальні органи місцевого самоврядування, тобто рівень села, селища, міста. У них існує величезна купа проблем, надзвичайний обсяг відповідальності, з якими як правило органи місцевого самоврядування не можуть впоратися як слід в значній мірі через брак коштів. Тому, треба вживати серйозних заходів у зміні ситуації із місцевими громадами, і ці зміни значно потрібніші, ніж зміни на верхніх щаблях влади. На жаль, з різних причин ніхто серйозно не береться до цієї роботи.

То які саме зміни в першу чергу необхідні для покращення життя територіальних громад?

Перш за все слід забезпечити реальне самоврядування. А воно можливе лише тоді, коли обсяг повноважень буде відповідати можливостям органів місцевого самоврядування, коли для виконання цих повноважень органи місцевого самоврядування будуть мати власні фінансові ресурси, причому такі ресурси, якими вони зможуть вільно розпоряджатися, включно з можливістю якщо не встановлювати місцеві податки і збори, то принаймні регулювати їхні ставки і забезпечувати не певну частину фінансування як це є зараз (3-4%), а компенсувати собі до 100% витрат за рахунок місцевих податків.

Окрім того, місцевим владам треба позбутися величезного обсягу так званих делегованих повноважень, повноважень, нав'язаних місцевому самоврядуванню згори, з якими воно впоратися абсолютно не в змозі.

А що це за повноваження, і хто їх мусить виконувати замість місцевих влад?

Тут ми виходимо на той принцип субсидіарності, що є основним принципом розподілу повноважень в європейській практиці, який прописаний в Європейській хартії місцевого самоврядування і у відповідності до цього принципу найнижчі за рівнем органи влади повинні виконувати всі функції, з якими вони можуть впоратись. Якщо є якісь функції, з якими ці найнижчі органи влади впоратися не можуть, то вони передають свої повноваження на наступний щабель.

У великих європейських країнах як правило існують дво-, або трирівневі системи місцевого самоврядування. Сільська рада виконує свої функції, але ті повноваження, з якими вона не може впоратися (наприклад питання охорони здоров'я, чи освіти) передаються на вищий рівень, скажімо на рівень району. Певні функції, з якими і район впоратися не здатен, передаються на рівень області.

Отже, потрібно скласти перелік місцевих функцій і визначити, на якому рівні вони можуть виконуватися найбільш ефективно. Це не таке вже й складне завдання.

Мені доводилося чути думку про те, що існує певна конкуренція між місцевим самоврядуванням локального рівня та самоврядуванням на рівні регіону. Чи згодні Ви з цим?

Відповідно до українського законодавства на рівні регіону самоврядування у нас фактично не існує. Те, що ми маємо, в Конституції хоч і має назву «самоврядування», проте необхідних ознак для самоврядування у нього нема, адже обласні ради не мають власного бюджету та власних виконавчих органів. Це мають державні адміністрації, які представляють центральну владу.

Щодо конкуренції, то до певної міри вона дійсно існує, проте водночас часто можна спостерігати непогану співпрацю, «підстраховку» різних рівнів місцевого самоврядування одних другими. Якщо за законом питаннями середньої освіти повинна займатися сільрада, то зараз дуже часто цю функцію на себе переймають районні адміністрації. І схожа ситуація із багатьма іншими галузями місцевого життя.

Однак нерідко обласні ради, не маючи власних виконавчих органів, прагнуть все ж провадити свою політику, зокрема запроваджують регіональні мови. Окрім того, облради мають змогу знімати губернаторів. Чи не можна говорити тоді про конкуренцію між регіональним самоврядуванням та органами держвлади на місцях? Чи не потребує така ситуація нагальних змін?

Я згоден з тим, що система безумовно є перекрученою та викривленою. Тому йдуть процеси, з одного боку, використання «дуростей» цієї системи, а з іншого – спроби хоч якимось чином працювати всупереч їй. Уявіть собі, облрада, яка обрана населенням області, яка знається на потребах, завданнях цього регіону отримує в керівництво «пана», присланого президентом з Києва, який дуже часто вперше в житті зустрівся з цим регіоном та його проблемами. Тому, цілком зрозуміло, що між облрадою і «губернатором» виникають часті конфлікти.

Водночас, через недоліки цієї системи, через необхідність часто порушувати закон (який не дозволяє ефективно працювати), звичка порушувати закон стає надзвичайно популярною і тому обласні ради починають виходити за межі своїх повноважень і вдаються до прийняття рішень, що суперечать їх функціям (як то питання мови).

Щодо представлення президенту двох третин ради для відкликання губернатора, то це цілком відповідає законові. Ніяких проблем тут я не бачу.

Однак, часто більшість облради звільняє губернатора лише через те, що він представляє іншу політичну силу…

Маємо проблему абсолютної незрілості українських партій. Політикою у нас чомусь вважають визначення: ви за Юлю, чи ви за Вітю? Це не політика, адже політика на місцевому рівні повинна вирішувати, що в першу чергу слід піднімати: медицину, освіту, чи будувати дороги. Такими речами, на жаль, у нас займаються за остаточним принципом, бо занадто переймаються розподілом за політичними таборами.

Реальна політика починається тоді, коли партія формує список пріоритетних питань. У різних партій цей список різний. Так от, саме навколо визначення цих пріоритетних завдань повинна точитися політична боротьба, там населення через вибори підтримує ту партію, з пріоритетами якої воно погоджується. Ми ж, на жаль, найчастіше замість реальної політики маємо справу із політиканством.

Бесіду вела Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрій Дуда, кандидат наук з державного управління, доцент кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»

«Ми є свідками боротьби двох видів самоврядування: місцевого та регіонального»

Александр Микитюк, заместитель руководителя Проекта «Комплексное использование евразийских степей»

Гибридное самоуправление Украины

Вакуленко Володимир Миколайович – завідувач кафедри регіонального управління, місцевого самоврядування та управління містом Національної академії державного управління при Президентові України

Спосіб, у який функціонує місцеве самоврядування, відстає від політичних подій у країні

Кравченко Віктор, виконавчий директор, Асоціації сільських, селищних та міських рад України

Дуалізм влади на регіональному рівні

Юрий Полянский, украинский руководитель украино-канадского проекта «Региональное управление и развитие»

Главная проблема – в сознании и привычках

Елена Бурая, депутат Белоцерковского городского совета

Местное самоуправление нуждается в расширении своих полномочий

Владимир Бревнов, экономист

Революции, проводимые народом, защищаться не умеют

Сергій Максименко, директор Інституту регіональних та євроінтеграційних досліджень „ЄвроРегіо Україна”

«У нас так і не було створено системи управління регіонами»

Олександра Кужель, заступник Міністра регіонального розвитку та будівництва України у зв'язках з Верховною Радою України та іншими органами державної влади

«Регіони не висувають вимог, а швидше нагадують прохачів»

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Я завжди був прихильником децентралізації і субсидіарності

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Реформу провести нетрудно – было бы желание

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,051